Економічні відносини між Російською Федерацією та Китаєм набули безпрецедентно асиметричного характеру, перетворивши Москву на критично залежного реципієнта китайських технологій. За оцінками старшої економістки Інституту економік країн, що розвиваються, при Банку Фінляндії Хелі Сімоли, в умовах жорсткого західного санкційного тиску Росія опинилася в ситуації тотальної прив’язки до Пекіна у сфері постачання високотехнологічної продукції та товарів, на які накладено міжнародні торговельні обмеження.

Аналізуючи двосторонній товарообіг, фахівчиня зазначила, що стратегічне партнерство двох держав втратило будь-які ознаки паритетності. Якщо для російської економіки китайський імпорт став фактично єдиним інструментом підтримки функціонування промисловості, інфраструктури та оборонного сектору, то для Пекіна частка російського ринку залишається незначною в загальному обсязі глобальної торгівлі. Росія вимушено закуповує мікроелектроніку, промислові верстати, телекомунікаційне обладнання та транспортні засоби в Китаї, не маючи альтернативних постачальників, що дозволяє китайським компаніям диктувати власні цінові умови та правила співпраці.

Подібна одностороння торговельна модель формує суттєву стратегічну вразливість для Кремля. Відсутність диверсифікації імпорту робить російську економіку надзвичайно чутливою до будь-яких коливань у зовнішньополітичному курсі чи внутрішній економічній ситуації в Китаї. Водночас ризик застосування вторинних санкцій з боку Сполучених Штатів дедалі частіше змушує китайські фінансові установи та корпорації з підвищеною обережністю ставитися до співпраці з російськими контрагентами, що ускладнює проведення розрахунків, подовжує логістичні ланцюги та вказує на неспроможність Москви забезпечити власну технологічну автономію.