Більшість домашніх кішок відчувають сильну неприязнь до води — вони уникають купання та реагують стресом на намокання шерсті. Вчені намагаються пояснити це явище, хоча спеціальних досліджень на цю тему поки не проводилося.

Фахівці вважають, що відповідь на питання слід шукати в еволюції котів, їхніх фізіологічних особливостях та особистому досвіді кожної тварини.

Експерт з поведінки тварин Крістін Вітале вважає, що джерело котячої відрази до води — у походженні домашньої кішки від африканської дикої кішки (Felis silvestris lybica). Цей вид мешкав у пустельних регіонах, де майже не було водойм, і тварини просто не мали потреби контактувати з водою. Відповідно, домашні кішки не мають адаптацій до плавання або взаємодії з водним середовищем. Однак біолог Джонатан Лосос із Вашингтонського університету не погоджується з цим. Він зауважує, що африканські дикі кішки мешкають не лише в сухих районах, але й поблизу водойм. На його думку, відраза до води не є прямим наслідком походження. Іншу гіпотезу пропонує дослідниця когнітивних здібностей тварин Дженніфер Вонк з Оклендського університету. Вона вважає, що для кішок бути мокрими — це просто фізично неприємно. Вода ускладнює рух, змушує тварину почуватися вразливою і знижує її здатність до орієнтації в просторі. До того ж волога шерсть може спотворити або приховати природний запах кішки, що для неї є додатковим джерелом стресу. Також водопровідна вода містить сторонні запахи, до яких коти особливо чутливі. Це ще один фактор, що пояснює, чому тварини уникають купання.

Крім фізіологічних чинників, важливу роль відіграє й ранній досвід. Якщо кошеня з дитинства знайоме з водою, її звуками та відчуттям вологого середовища, то з більшою ймовірністю воно не боятиметься води в дорослому віці. Але, як підкреслює Вітале, кожна кішка індивідуальна — одні можуть спокійно ставитися до води, інші ж — панічно її уникати. На думку науковців, саме поєднання біологічних, сенсорних і поведінкових чинників формує ставлення котів до води.